Новини 2016 року

Виступ Олени Стрижак, Голова правління "Позитивні жінки" Україна

10 червня 2016 року відбувся виступ Олени Стрижак під час пленарного засідання Генеральної Асамблеї ООН "Діти, дівчатка-підлітки та молоді жінки: попередження нових випадків ВІЛ-інфекції".

Пряма мова

Я народилась у невеликому місті Черкаси в Україні. 16 років тому я дізналась, що маю ВІЛ. Я з власного досвіду знаю що таке стигма та дискримінація.

 Виступ Олени Стрижак, Голова правління

Попри це, моє рідне місто Черкаси було першим в Україні, яке спромоглося отримати фінансування з муніципального бюджету на програми підтримки дітей, які живуть з ВІЛ після скорочення фінансування Глобального Фонду на програми підтримки дітей і жінок.

Це позитивний приклад жіночого лідерства та можливості перейти на місцеве фінансування програм підтримки для дітей і жінок.

Саме тому, я не хочу, щоб прийнята Політична декларація була лише ще одним документом, який для багатьох країн лишиться лише шматком паперу на столі або в шухляді, Я вірю, що ми, як представники громад, повинні мобілізувати свої сили та знайти можливості продовжити перемовини на вищому рівні для визначення першочергових завдань та виконати їх. Але в цих перемовинах ми покладаємось на уряд, як на партнера та однодумця.

Одним з головних завдань для кожного уряду є визнання ключових груп: чоловіків, які мають секс з чоловіками, споживачів наркотиків, ув’язнених, працівників сексу, транс гендерних людей, підлітків, жінок та дівчаток, та подолати стигму та дискримінацію через залучення цих ключових груп до ефективної боротьби зі СНІДом.

Єдиний шлях змінити ситуацію – це дослухатись один до одного та робити кроки назустріч один одному.

Як громадянське суспільство з жіночим лідерством, феміністки, активістки, жінки, які живуть та постраждали від ВІЛ, ми маємо обов’язок продовжувати та розширювати партнерство для реалізації прав людей, які живуть та постраждали від ВІЛ та подолання СНІДу, як загрозі громадському здоров’ю. Для досягнення цієї мети жінки та дівчатка повинні винайти та впровадити рішення, які ґрунтуються на правах людини, і яких ми самі потребуємо.

Ось наприклад, 6 доповідачів цього пленарного засідання присвяченого жінкам та дівчаткам є чоловіками. Лише 2 доповідачі та спів-голова є жінками. Жінки та дівчатка мають займати лідируючу позицію, щоб говорити про свої власний досвід.

З’вязок між гендерно-орієнтованим насильством та ВІЛ є очевидним у Східній Європі. Розуміння та імплементація заключного документу вимагає звернути особливу увагу на питання пов’язані з гендерно-орієнтованим насильством та ВІЛ, стигму, дискримінацію на всіх рівнях, повсюди і в усіх проявах.

Насилля та дискримінація в сфері охорони здоров’я, така як примусова стерилізація жінок, які живуть з ВІЛ, дискримінаційне ставлення, стигма, примусові аборти є порушеннями прав людини, вони відвертають жінок від пошуку допомоги та гальмують відповідь на епідемію.

Принципи інформованої згоди та можливість приймати самостійне рішення мають бути головними складовими у наданні послуг з охорони здоров’я, соціальних та правових послуг.

Повага, захист та реалізація прав людини для всіх жінок та дівчаток, включаючи сексуальні та репродуктивні права повинні бути основою відповіді на СНІД на всіх рівнях.

Жінки та дівчатка заслуговують на краще!

Програми зниження шкоди покликані зменшити негативні наслідки вживання наркотиків для здоров’я людини, а також соціальну і економічну шкоду асоційовану з цими діями.

В достатніх масштабах програми зниження шкоди, які включають обмін шприців та голок та замісну опіоїдну терапію мають суттєвий вплив на зниження кількості нових випадків інфікування ВІЛ, смертності та правопорушень. Але попри доведену успішність, такі програми не фінансуються у належних обсягах, їх масштаби зменшуються до рівня, який вже не має впливу на епідемію серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики.

Занадто багато урядів продовжують не зважати, або навіть перешкоджати програмам зниження шкоди та використовувати кримінальне покарання, як основну відповідь на споживання наркотиків. Reduction International показує, що смертність, пов’язану зі СНІДом та нові випадки ВІЛ можуть бути зменшені на 90%, якщо лише 7.5% глобальних ресурсів, які спрямовуються на боротьбу з наркотиками буде витрачено на розширення програми зменшення шкоди.

Україна, мій дім, є країною з низьким середнім рівнем доходів. У 2020 році саме країни з низьким середнім рівнем доходів будуть домом для 70% людей, які живуть з ВІЛ. Від країни з середнім рівнем доходів з завершенням програм Глобального Фонду очікується впровадження перехідних планів, які мають дуже високу вартість. Країни-члени повинні усвідомити важливість фінансування громадянського суспільства, особливо того, яке безпосередньо працює з ключовими групами населення, так само, як і важливість подолання бар’єрів для цих груп в отриманні послуг. Фінансування має досягати громад та послуг на рівні громад. Мобілізація громад та моніторинг з боку громад грає головну роль у відповіді на СНІД.

Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини – це також незавершена справа. За оціночними даними в 2013 році 240 000 дітей були інфікованими ВІЛ та 3 з 10 жінок не отримували необхідного антиретровірусного лікування, для того, щоб вірус не передавався їх дитині. В Україні ця проблема є особливо гострою через стигму і дискримінацію, з якою стикаються вагітні жінки, які є споживачами наркотиків.Це перешкоджає таким жінкам в отриманні лікування та медичної допомоги. Іноді, жінка, яка звертається по лікування та послуги з охорони здоров’я, може бути криміналізованою за споживання наркотиків.

Сьогодні моїй дочці Мілі виповнюється 15 років. Коли вона народилась, я не була впевненою чи буде вона ВІЛ-негативною, чи ні, тому що антиретровірусне лікування не було доступним, і не лише для мене, але і для мільйонів жінок по всьому світі. Сьогодні багато чого змінилось, профілактика є доступною, є програми догляду і підтримки, працюють програми лікування та зниження шкоди, але рівень стигми і дискримінації залишається високим, ось в цьому і полягає причина того, що ми і досі маємо передачу ВІЛ від матері до дитини.

Шістнадцять років тому, я була впевнена, що ніколи і нікому я не скажу, що я ВІЛ інфікована, але сьогодні я кажу про це всьому світові. Це стало можливим лише завдяки іншим сильним жінкам, які підтримували мене і надавали наснаги.

В нас багато невирішених питань, але через можливість тут бути, і бути почутими ми отримуємо віру в жіноче лідерство, в наші нескінченні можливості і готовність співпрацювати для того, щоб подолати СНІД у всьому світі.

Лише тоді, коли кожна жінка почуватиметься вільною і зможе відкрито говорити про свій ВІЛ статус, ми всі станемо вільними від СНІДу. Дякую!